Редакція,
"Любіть одне одного!" 1/2008 → Сенс життя
Коли людина спостерігає велич існуючого світу, коли вона проникає у його закони, коли відчуває і пізнає безконечну складність сил, які об’єднують всесвіт в одне ціле, − і якщо вона буде гранично чесною, то визнає, що за всім оцим не може стояти лише сліпа, бездушна матерія, лише гра якихось стихій.
Ні, розумне породжується розумом. Книгу може написати лише той, хто володіє даром і свідомістю. А вже природа – це дивовижна книга. Я думаю, що кожен із нас хоча б трохи стикався з її таємницями. Для мене особисто одним із першопочаткових свідчень про Бога була природа. Вона неначе кричала про те, що за нею стоїть велична, абсолютна Таємниця, абсолютний Розум, що за нею стоїть Творець, бо вона є досконалим шедевром, найскладнішим механізмом, незбагненною цілісністю.
Проте людині цього мало. Вона шукає таємницю також і в самій собі. <…>
У тих країнах, де матеріальний рівень цивілізації набагато вищий, ніж у нас, – до послуг людини є чимало такого, чого нам і не снилось. І що ж, люди від цього там стали кращими, щасливішими, добрішими, шляхетнішими? Аж ніяк ні! Ці країни займають перші місця за кількістю самогубців, наркоманів та за числом інших тяжких хвороб нашого часу. Отож, виявляється, зовнішній добробут не вирішує усіх проблем. Він, звичайно, потрібен, він є природною, нормальною умовою людського існування, і варто боротися за те, щоб кожна людина мала гідні умови життя. Але ж я кажу про інше: фатальна помилка – думати, що лише матеріальні цінності можуть перетворити, змінити людину і зробити її щасливою. <…> Нам важко це зрозуміти, тому що ми країна, котра пережила кілька війн, переворотів, революцій, і то менше, аніж за півстоліття. Ми з країни, котра пережила чимало потрясінь і труднощів, і нам здається, як здається голодній людині, що ось їй дадуть поїсти – і вона буде цілком щаслива. Але ж насправді цього недостатньо. Ось чому Христос і повторює для всіх і на всі віки давні слова із Біблії, із книги Старого Завіту: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих».
Цим Словом став Він Сам. Адже для нас недостатньо тільки знати про Першопричину світу, лише торкатися до Таїни у самозаглибленості нашого духу. Ми з вами – люди, і Вічність лише тоді може відкритися нам по-справжньому, коли вона промовляє людською, зрозумілою для нас мовою. Це і є Слово Христа, Слово Євангелія.
Певна річ, той, хто буде братися за цю книгу без відповідної духовної підготовки, не зрозуміє її сили. Він буде схожим на людину, яка прийшла, скажімо, на концерт, але не бажаючи слухати музику, внутрішньо відгороджується від неї. <…>
Коли людина з упередженістю відкриває Євангеліє, то вона, як Смердяков із «Братів Карамазових», каже: «Про неправду все написано». Пам’ятаєте? Смердяков – лакей, вбивця, що повсякчас був незадоволеним, що у Біблії не те сказано, «про неправду все написано». Ось саме такий підхід часто буває і в нашій антирелігійній літературі. Ця смердяковщина заважає молодій генерації побачити навіть просто художню цінність біблійних текстів і підійти до Євангелія об’єктивно. <…>
