Мирослав Руцький,
"Любіть одне одного!" 1/2008 → Наука та вiра
Євреї надавали великого значення місцю поховання. Підґрунтям віри у воскресіння тіла стало виникнення звичаїв, пов’язаних з похованням померлих. Для нас, сучасних людей, археологічні дослідження давніх єврейських цвинтарів є важливим доповненням до інформації, яка міститься у Біблії.
Надгробні плити виступають позабіблійними свідченнями існування, наприклад,
Осії, царя Юдеї, родича пророка Ісаї. Ще цікавіші у цьому плані поховання
першого століття – часу перших християн, оскільки в них знаходяться
тіла тих людей, які могли особисто знати Господа Ісуса.
Надзвичайно цікаві і такі, що скріплюють нашу віру, є повідомлення
про відкриття могильників у Вифанії – місцевості, розташованій
неподалік від Єрусалима, згадку про яку неодноразово зустрічаємо на
сторінках Євангелія. Тут Ісус зупинявся під час свого паломництва до
Єрусалима, тут ночував у час Страсного тижня (Мт 21,17). У цій місцевості
у Нього були друзі, які відіграли важливу роль у залученні прибічників
до «нового вчення». Смерть Лазаря і його воскресіння, свідками
котрих була велика кількість євреїв, викликала, з одного боку, хвилю
навернень, а з іншого – хвилю ненависті. Саме тоді Висока Рада
вирішила вбити Ісуса, а разом з Ним і Лазаря. Як склалася подальша доля
мешканців Вифанії? Яким було їхнє сповідання віри? Біблія нічого про
це не говорить, у той час, як археологія додає певні відомості про завершення
історії життя родини, яка потоваришувала з Господом під час Його перебування
на землі.
У могильниках неподалік від Вифанії французький учений Шарль Кларемон-Гано виявив імена Лазаря, Марти і Марії, а також символ хреста. У тих самих катакомбах знаходиться саркофаг з написом «Симон, священник», поряд з яким знайдено плід граната, зроблений із слонової кістки, з написом: «Святе [для] священника, [належить] храму Ягве». Ймовірно, це була прикраса священника на ім’я Симон. Символ хреста на його гробниці однозначно вказує на те, що св. Лука не перебільшував, кажучи про значну кількість священників, які навернулися до віри Ісуса (Ді 6,7).
Дивовижне відкриття зробив італійський археолог П.Б.Багатті. котрий дослідив поховання середини першого століття н.е., що знаходяться в Назареті. «А що доброго може бути з Назарету?» − запитував фарисей Натанаїл (Йо 1,46) «Прийди та подивися», – почув у відповідь, після чого фарисей особисто переконався, що Ісус є довгоочікуваним Месією. Згідно з деякими даними, у рідному містечку Христа мешкало трохи більше, ніж 25 родів, котрі, як оповідають євангелісти, не могли визнати Ісуса пророком, оскільки знали Його з дитинства. Однак після подій Пасхальної ночі у переконаннях родичів та знайомих Господа мали б відбутися зміни. Досліджені Багатті могильники, що знаходяться неподалік від сучасної церкви Благовіщення Господнього, мають надгробні написи давньоєврейською мовою, і вони свідчать про вияв віри в Ісуса Месію. На стінах печери зображені різні символи, між ними – символи хреста. «Символи ці аналогічні тим, котрі ми знаходимо у катакомбах Єрусалима і котрі, як відомо, належали християнській спільноті», – стверджує археолог. Це означає, що після смерті і Воскресіння Господа Ісуса в Його рідному містечку існувала і розвивалась християнська спільнота. Біблія нічого не говорить про Церкву у цій місцевості. І складається враження, що недовіра місцевих жителів тривала. Археологія, в свою чергу, доводить, що благодать віри отримали і сусіди, і далекі родичі, а не лише найближче оточення Ісуса.
Єрусалимська Церква складалася майже виключно із християн єврейського походження. Немає нічого дивного в тому, що найбільше християнське кладовище першого століття знаходиться на Єлеонській Горі, де, за загальними переконаннями, мав з’явитися Месія в Останній день. Віра серед християн у значущість цього місця посилювалася від того, що в день Вознесіння ангел повідомив апостолам, які вдивлялися в небо: «Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо!» (Ді 1,10-12). Надія на воскресіння – основа християнської віри – була підставою для того, щоб на одному з каменів біля входу до катакомб накреслити хрест як символ мук Господніх. На самих же саркофагах є присвяти, які містять імена Ісуса (часто Ісуса сина Йосифа) а також Симона Бар-Іони (пор. Йо 21,15). Археологи вражені великою кількістю подібних присвят у поєднанні з символами хреста. Професор Е.Л.Сукеник вважає, що частина надгробних написів, у яких Ісус названий Відкупителем і Господом, з’явилася раніше за Євангелії. Тому ці написи являють собою найперше письмове сповідання християнської віри.
Особливої уваги заслуговують гробниці, котрі належать сім’ї Варсави, про яку ми дізнаємося зі сторінок Діянь Апостолів. Сім’я належала до послідовників Христа. Святий Лука згадує Йосифа (Іуста) Варсаву, який з самого початку ходив з Ісусом і був одним з Його учнів (Ді 1,21-23), а також Юду Варсаву, людину поважну в Єрусалимі (Ді 15,22). На частині надмогильних плит членів цієї родини можна виявити символи хреста. Наприклад, саркофаг якогось Симона Варсави має символи хреста, вибиті з чотирьох боків. Учені припускають, що символи хреста відсутні на гробницях тих осіб, які не приєдналися до Церкви Ісуса.
Яке значення для сучасних послідовників Ісуса можуть мати ці відкриття? По-перше, вони підтверджують точність євангельських описів, котрі стосуються окремих осіб і подій. По-друге, написи і символи хреста на надгробних плитах можна вважати за найперші документальні докази сповідання віри. По-третє, вони доводять факт існування в Ізраїлі у першій половині першого століття багаточисельної Церкви, яка існувала поряд з іншими формами релігійності євреїв. По-четверте, вони стверджують спадкоємність віри у воскресіння та її значення для перших християн.
Після придушення римлянами повстання Бар Кохби і введення для євреїв заборони на вхід до Єрусалима християни єврейського походження вже не могли мешкати в Святому Місті. І цвинтар на Єлеонській Горі став для них недоступним. Можна припуститися думки, що саме в цей період багато хто з них став прагнути бути похованим у Римі поряд з Симоном-Петром і Савлом, котрого називають Павлом. Це було наслідком неослабної віри євреїв у те, що мужі Божі стануть провідниками народу у день воскресіння і поведуть своїх вірних на зустріч з Господом…
