Як вибирали Римських Пап після святого Петра?
Католицький Оглядач
ПИТАННЯ: Як вибирали Римських Пап після святого апостола
Петра?
ВІДПОВІДЬ: Обрання Римського єпископа в перші століття
життя Церкви не відрізнялося від процесу обрання інших єпископів. Деякі
правила церковних виборів можна знайти вже в 44 главі Першого послання
до Коринтян Папи Климента, однак для того, щоб ознайомитися з прямими
свідченнями обрання Пап, потрібно почекати до творів святого Кипріяна.
У своїх Листах (44 - 55 - особливо в 55) - він пише про обрання святого
Корнилія, що проходило в атмосфері особливого занепокоєння через проблеми
з Новаціаном. Це трапилося в березні 251 року. В обранні Корнилія - свідчить
Кипріян, перераховуючи всі єрархічні рівні, - брали участь духовенство
і народ, а присутні єпископи звели його в сан єпископа. Уже в ті часи
новообраний єпископ Риму інформував єпископа Карфагену про своє обрання
на Римський престол.
Починаючи з 4 століття, відповідно до практики обрання єпископів, що
склалася після Нікейського собору, вибори Папи стали турботою насамперед
духовенства, яке заручалося згодою народу і знаті. Кандидат повинен був
пройти через всі єрархічні щаблі і, як правило, був архидияконом - цей
титул більше відносився до сфери адміністративного управління Римської
Церкви. Зазвичай новий Папа обирався через три дні після смерті попереднього
(хоча це правило супроводжувало безліч винятків, а найтриваліший період
вакантної Папської катедри - 3 роки - передував обранню Григорія Х в 1271
році). Отже, три дні - на вибори нового Папи, а його висвячення відбувалося
наступної неділі.
Від Юстиніана I до Костянтина IV, тобто до 685 року, новообраний Папа
повинен був просити в імператора розпорядження (iusio або praeceptio)
про своє висвячення, а також сплатити в імперську канцелярію досить значний
податок. Крім того, він повинен був просити підтвердження і у екзарха
Равенни.
Останнім, хто просив підтвердження свого обрання у екзарха, був Папа
Григорій III в 731 році. Але у виняткових випадках можна було обійтися
і без схвалення екзарха, як у випадку Пелагія.
Висвячення римського єпископа вже в 4 столітті стало прерогативою єпископа
Остії, як свідчить святий Августин. Разом з єпископом Остії в свяченнях
брали участь також єпископи Альбано і Порто.
Після обрання та висвячення новий Папа розсилав Патріархам і єпископам
основних катедр синодальні послання, в яких повідомлялося про його обрання
на Престол Святого Петра. Цей звичай засвідчений вже святим Кіпріаном
в Карфагені.
Обрання Папи завжди було релігійною і політичною подією особливої важливості.
Тому не варто дивуватися, що вже в стародавні часи його супроводжували
бурхливі пристрасті і ниці політичні інтереси. Цивільна влада неодноразово
вважала своїм обов'язком втрутитися заради збереження громадського порядку
або нав'язуючи своїх кандидатів, і не завжди це відбувалося на користь
Апостольського Престолу.
Німецькі імператори підпорядкували Папські вибори своїй владі, що призвело
до появи антипапи в 11 і 12 столітті. Монархи Іспанії, Франції та Австрії
втручалися у вибори Папи з 16 століття аж до конклаву Пія Х: їх підступною
зброєю було вето, що накладається на обрання того чи іншого кандидата.
Римський Синод 769 року закриває шлях до Папства для всіх, хто не володіє
титулом кардинала - пресвітера чи диякона, - в той час як обирали Папу
все духовенство та особливо важливі персони. Constitutio Romana в 824
році повернула знаті і народу їх роль в обранні Папи. Але щоб уникнути
зловживань на висвяченні новообраного повинні були бути присутніми легати
імператора. Римський Синод 898 року знову підтвердив необхідність присутності
цих легатів і обмежив коло виборців Папи до єпископів та духовенства Риму.
Але вибори повинні були проходити в присутності Сенату і народу.
Щоб перешкодити тяжким зловживаннням, які мали місце на кожному обранні,
Папа Нікколо II У 1059 обмежив коло виборців до кардиналів-єпископів,
до яких приєдналися й інші кардинали, що мали священний сан. Решта ж духовенства
і народ скликалися для того, щоб схвалити зроблений вибір. А сам кандидат
повинен був належати до духовенства Римської єпархії, і тільки у випадках
особливої потреби можна було вдаватися до кандидатів ззовні. Нікколо II
передбачив також той випадок, коли з якихось причин вибори повинні були
проходити за межами Риму.
Декрет, яким Папа Нікколо II надав вибори Папи Колегії Кардиналів, ознаменував
собою новий період в історії Папства. Він розвивався аж до сучасного порядку
обрання Римських Пап, що вимагає більшості голосів - дві третини - для
дійсних виборів, виключаючи кардиналів у віці старше 80 років. Але в будь-якому
випадку число кардиналів-виборців не повинно перевищувати 120.
За матеріалами: Радіо Ватикан
Цю статтю було опубліковано на сайті "TrueChristianity.Info"
у квітні 2014 р.
Джерело: "Католицький Оглядач"
Читайте також інші статті українською
Опубліковано на нашому сайті в вересні 2014 р.
Submit
your article!
Read
more articles - Free!
Need
translation jobs? Click here!
Translation
agencies are welcome to register here - Free!
Freelance
translators are welcome to register here - Free!
Subscribe
to TranslationDirectory.com newsletter - Free!
Take
part in TranslationDirectory.com poll - your voice counts!
|