Автор: Świadectwo,
"Любіть одне одного!" 1/2011 → Свідоцтво
Ми з Камілою вже 14 років в подружжі, маємо двох дітей шкільного віку. Початок жовтня став для нашої 4-х особової сім’ї великою зміною. Ми дізналися про початок життя нашої третьої дитини.
Разом з дітьми ми обрали ім’я для дитини – Йосиф або Люція. На УЗД ми поїхали усією сім’єю. Після недовгого очікування на коридорі, нам сказали, що під час УЗД було видно як б’ється серце нашої дитини. Обстеження пройшло чудово і ми отримали фотографію, яка ще більше нас об’єднала.
Після кількох днів, а саме 13 жовтня виникли проблеми. Сигналом тривоги стали незначні виділення. Однак лікар сказав, що часом так буває і немає причини хвилюватись. Натомість потрібно було одразу їхати до лікарні. Що ми і зробили. Під час обстеження, в приймальні відділення швидкої допомоги, виявилось, що серце нашої дитини вже не б’ється… Нам було важко в це повірити. Новину про це, що наша дитина завмерла на 6 тижні свого життя, ми прийняли як помилку. Не хотіли з цим миритися. Ми вирішили, що Каміла, не залишиться в цій лікарні, що маємо підтвердити діагноз в нашого лікаря. Хотіли якнайшвидше до нього дістатись, щоб він провів нове обстеження, але був вже вечір і на додаток ми потрапили в затор. Коли ми повільно проїжджали повз храм, вирішили зайти до нього, щоб помолитися. Чекали на диво. Перш ніж увійти, ми зателефонували до наших друзів зі спільноти з проханням, щоб за нас помолились. В храмі ми потрапили на розарій, потім прийняли Святе Причастя. Божа благодать доторкнулась наших сердець і забрала відчуття розгубленості та спротиву. Нас огорнув мир та переконання, що Бог, котрий нас так любить, дає нам це все пройти для якогось добра, що це має сенс…
Та духовна підтримка, яку ми отримали впродовж наступних днів, допомогла нам пройти через все, що сталось.
Наступного дня лікар, в якого ми спостерігались, підтвердив попередній діагноз і було очевидним, що необхідно було їхати в лікарню на операцію. Під час обстеження ми запитали, що станеться з нашою дитиною після операції. Ми хотіли її поховати. Ми не хотіли, щоб воно було утилізоване разом з медичними відходами. Однак ми почули, що «це ще не дитина», бо немає окремих, сформованих частин тіла, бо надто мале. Однак найгіршою стала новина про те, що в такому випадку неможливо робити тепер операцію, необхідно чекати до 22 неділі вагітності. Після повернення додому, відчули себе розгубленими, взагалі не знали, що нам робити далі. Не хотіли погоджуватись на цю процедуру, на нелюдське ставлення до нашої дитини. Коли ми вже збиралися до лікарні, до нас зателефонувала наша подруга, яка разом зі своїм чоловіком, два роки тому, також пережили втрату дитини перед народженням. Вона розповіла, як їм вдалося зареєструвати і поховати їхню донечку. Їхня дитина була старша від нашої і викидень стався вдома. Вони звернулись до Інституту судової медицини, яка визначила стать дитини, що уможливило її реєстрацію та офіційний похорон. Хоча в них виникало чимало перешкод і проблем з цього приводу, але не дивлячись нінащо, їм вдалося. Їхній приклад дав нам надію і спонукав діяти. Цей дзвінок не міг бути випадковим.
Дякуючи Богу, ми отримали безцінну інформацію від нашого лікаря. Він повідомив нам, що ми можемо замовити генетичний аналіз, який допоможе визначити стать і навіть причину смерті. Ми вхопилися за неї, як за рятівну соломинку, яка дала нам надію, що зможемо не лише дізнатися стать нашої дитини, але й поховати її. Було нелегко відважитись на цей аналіз, адже невідомо чи все вдалося б, та й коштував він не дешево. Однак не могло бути жодних сумнівів, навіть наші діти, які знали про важкий стан малюка і що той скоріш за все не виживе, питали чи буде похорон…
15 жовтня мала відбутися операція. Ще раз було зроблено повторне обстеження і підтверджено, що дитина мертва. Коли Каміла вже була в лікарні, я тим часом забрав з Центру Медичної Генетики контейнер з рідиною для того, щоб пізніше взяти зразки для генетичних аналізів. В інструкції для лікаря, щодо взяття матеріалу з викидня, я прочитав, що для аналізу потрібен лише хоріон, а плід, або його фрагменти не приймаються. Стало зрозуміло, що ми не зможемо забрати дитину з лікарні, що потрібно змінити план. І тому Каміла, почала інформувати лікарів, що ми не лише робитимемо генетичний аналіз, але й заберемо плід з метою його поховання. Під час спільної наради лікарів та акушерок, які помітно нервували, Каміла досить спокійно заявила, що хоче забрати дитину після проведення операцій і попросила про інформацію щодо оформлення необхідних для цього документів. І тут сталось диво: ніхто не був проти цього, і ніхто не висміював наше рішення. Одна акушерка пообіцяла, що дізнається все, що необхідно і повідомить нам. І завдяки їй, лікарняне відділення, яке займається формальним обслуговуванням пацієнтів, передало нам інформацію, що можна зареєструвати і поховати дитину, незалежно від її віку, лише за однієї умови – визначення її статі. Ми також дізналися, що для матері після викидня належить додаткова відпустка.
Після проведення операції я забрав з лікарні контейнер із зразком хоріону і здав його на генетичний аналіз. Все пішло несподівано легко і коли ми вже були вдома, то дізналися, що день нашої операції 15 жовтня – був Днем втраченої дитини! По всій Польщі молились та відправляли Служби Божі в інтенції ненароджених малят та їхніх батьків. Ми зрозуміли, чому все пройшло так спокійно і просто і наша дитина отримала шанс на достойний похорон. Нам залишилось чекати на результати аналізів.
Після трьох тижнів ми дізналися, що втратили донечку – Люцію. Разом з результатами генетичного аналізу, ми забрали з лікарні документи, за допомогою яких могли зареєструвати дитину в управлінні реєстрації актів цивільного стану. Управління видало нам актовий запис про народження, в якому було зазначено «мертвонароджена». З лікарні ми також отримали дозвіл на відібрання тіла дитини, який передали для похоронної фірми.
Поховали Люцію на нашому парафіяльному кладовищі.
Наші діти чекали разом з нами на цю дитину, разом з нами переживали. Це прощання для них було дуже важливим, вони постійно нас запитували, що буде далі, чи буде похорон. Для дитини все є просто, якщо є початок, то має бути і кінець. Чому ж тоді дорослі ускладнюють звичайні справи? Завдяки дітям легше зрозуміти, що похорон ненародженої дитини має глибокий сенс. Для кожної матері і батька легше пережити цю втрату, якщо вони виконали свій обов’язок і вся родина може зібратись на цвинтарі, щоб попрощатися з членом родини.
Ми попрощалися з Люцією на цій землі, але віримо, що вона узріла Обличчя Бога і заступається за нас. Маємо трьох дітей: двоє живе з нами, а одне – в небі, біля Бога.
Ми ділимося нашим пережиттям для того, щоб проінформувати, що можна гідно попрощатися з дитиною, яка померла, ще перед народженням. Хочемо, щоб наша історія допомогла іншим. Віримо, що смерть нашої дитини може принести багато добра тим людям, які переживають втрату ненародженої дитини і не можуть з нею змиритися перед усім тому, що не було визнано її людськості, що відмовлено їй в похороні.
Нажаль, поки що немає добре опрацьованої процедури оформлення в лікарнях, і невідомо що робити, коли хтось опиняється в схожій ситуації що й ми. Можливо, щось завдяки цій історії зміниться.
Ця історія доводить також те, що ненароджені діти мають усі права, що й інші люди. В нашому випадку людиною і громадянином Польщі було визнано дитину, яка померла на сьомому тижні вагітності. Але лише від діагностичних методів залежить в якому моменті можна визначити стать, а саме ту межу, коли закон визнає людиною ненароджених дітей. Можливо невдовзі це стане можливим вже після зачаття?
Генетика опирається на факти, яких неможливо заперечити, і це вже не лише питання віри – це наукові докази. Документ з управління реєстрації актів цивільного стану є доказом того, що було зареєстровано дитину.
