Автор: Miroslaw Rucki,
"Любіть одне одного!" 1/2011 → Наука та вiра
Існують наукові докази того, що Біблія вірно передає Правду про життя Ісуса, про Його навчання, Воскресіння, Його вплив на життя всіх тих, які його пізнали та увірували в Нього.
В світлі наукових досліджень, стає очевидно, що Новий Завіт є документом віри, який був написаний наочними свідками та зберігся до наших часів. Це правдиве свідчення, якому можна вірити.
Святий Євангеліст Лука не приховує того, що він сам не був наочним свідком подій, які перевернули історію людства, а саме – Смерті та Воскресіння Ісуса. Не знав Його особисто тоді, коли Він, Вчитель з Назарету, проходив через галілейські пагорби, навчаючи натовпи євреїв, які чекали на здійснення пророчих обітниць. Не дивлячись на це, євангеліст доклав всіх зусиль та зібрав інформацію від людей, які були «наочними свідками» і «слугами слова». Про це пише так: «Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, як то нам передавали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова» (Євангелія від св. Луки 1, 1-2). Лука не пише про те, чи знав особисто двох інших євангелістів: Марка і Матея, які написали свої Євангелії ще до того, як Лука навернувся і приєднався до кола учнів св. Павла. Однак він мав про них знати, адже говорить про оповідання, які були написанні «слугами слова». В діяннях Апостолів неодноразово згадується про Йоана, названого Марком, якого в Діях 13, 5 називають «слугою» (hypereten). Що цікаво, цей вірш зовсім не вказує на те, що Йоан-Марко був слугою св. Павла, Варнави чи допомагав їм, як це часом передають інші переклади. Лука вживає цей вираз так, наче це був усім відомий та очевидний для всіх титул – слуга слова, тобто євангеліст. Таким чином дізнаємося, що 48 року н.е. , коли Павло і Варнава євангелізували Кіпр, Йоан, названий Марком, був відомий як hypereten, «слуга слова», а саме як автор написаного свідчення про Життя, Смерть та воскресіння Ісуса Христа. Це свідчення відоме нам сьогодні як Євангелія від св. Марка.
Папірус з Кумрану
З очевидних причин, оригінал тексту, написаний євангелістом Марком, не зберігся до наших часів. Однак, не дивлячись на це, його Євангелія завдяки зусиллям місіонерів, які зміцнювали віру у новонавернених, швидко розповсюдилась по всій території Римської імперії. В той час було зроблено десятки копій цієї книги, які були розіслані по всіх місцях, де існували групи віруючих. В ХХ столітті, в печері, яка знаходиться біля руїн селища Кумран, Юдейської пустелі, було знайдено один малий шматок папірусу з літерами, які пасують до Євангелії від Марка. Цікавим є те, що усі літери, які розміщенні на папірусі, з яких прочитати повністю можна лише одне – ‘kai' («і»), докладно пасують до 6 розділу Євангелії від св. Марка 6,52-54, такої, яку читаємо сьогодні. Після дослідження усього доступного, старожитнього, письмового матеріалу, враховуючи усі можливі варіанти прочитання пошкоджених літер цього папірусу, іспанський професор А. Доу підрахував, що можливість похибки в ідентифікації досліджуваних літер з Євангелії від св. Марка є малоймовірною і прирівнюється 1: 900 000 000 000. Це означає, що текст цієї Євангелії, написаної перед 46 роком, зберігся до наших часів без будь-яких змін. Існує цілковите запевнення того, що жоден рукопис не міг потрапити до печер в Кумрані після 68 року н.е, тоді, коли мешканці цього селища втікали від наступаючих римських легіонів, які спустошували усю Юдею. В той час вони намагалися зберегти все те, що вважали найціннішим, адже нічого не могли забрати з собою: цілу бібліотеку сувоїв, написаних єврейською, грецькою та арамейською. Тому вони ховали усі ці сувої в печерах, де вони і пролежали, до наших часів, аж поки їх випадково було знайдено. Також той факт, що папірус був списаний лише з одного боку (тобто книга була написана у формі, яка була притаманною для юдаїзму та раннього християнства) так як і ретельно досліджений науковцями шрифт підтверджують, що копія, до якої належав знайдений шмат папірусу в печері № 7, була написана десь біля 50 року. Отже маємо незвичайного свідка автентичності Євангелії від св. Марка, яка була написана перед 46 роком і переписана перед 50 роком на сувій з папірусу, який був схований перед 68 роком в печері №7 та знайденний1955 року, для того, щоб утвердити й зміцнити нашу віру в беззаперечне слово Боже. Результати цих досліджень були багаторазово опубліковані та були детально описані В. Мессорієм в його книзі «Страждав під Понтієм Пилатом».
Оксфордські папіруси
Інший попередник євангеліста Луки мав на ім'я Матей Левій Бен Халфай. Це був єврейський митар, який належав до грона дванадцяти апостолів і згідно традиції написав свою Євангелію «для євреїв на їхній мові». Не виключено, що одразу ж після її написання, він сам переклав свою працю на грецьку мову, яка була зрозумілою для всіх, без винятку, співвітчизників, які від віків жили в діаспорі та часто не знали арамейського. Зрозуміла річ, що ніхто не занотовував дати написання Євангелії від св. Матея. Однак ми знаємо, що апостол, наочний свідок і слуга слова, перебував кілька років у Єрусалимі: від дня Христового розп'яття (приблизно 30 року) до щонайменше 36 року, в якому після каменування Степана усі вірні, крім апостолів, повинні були покинути Єрусалим (Дії 8,1). Однак він не залишився у місті під час облоги римлянами в 70 році, адже до того часу всі Христові послідовники, пам'ятаючи про застереження (Євангелія від св. Матвія 24, 2-16), покинули Єрусалим. Після зруйнування Єрусалиму і знищення святині, місто більше ніколи не було центром євангелізації євреїв та місцем апостольської праці. Працю Левія Матея також було скопійовано і читано в синагогах nocrim (тобто синагогах євреїв, які увірували в Ісуса Христа), а також на християнських зібраннях. Ймовірно, що цю працю читали та переписували у Єгипті, де в часах Христа процвітали єврейські спільноти, і де у 1901 році був знайдений незвичайний папірус, позначений номером Р64, який сьогодні зберігається в Магдалене Коледж в Оксфорді. Спочатку вважалося, що він був написаний приблизно 200 року, аж поки його знову почали досліджувати. У свій книзі The Jesus Papyrus С. П. Сйєде і М.де Анкон описують історію цього папірусу та досліджень, які над ним проводилися. Під час досліджень використовувались найновіші палеографічні методи, які були поєднанні із детальним аналізом папірусів, який проводився за допомогою спеціальних епіфлуоресцентних мікроскопів. Завдяки мікроскопічним дослідженням вдалося відтворити форму пошкоджених літер, а також видалити крапку, яка зовсім не пасувала до тексту і яка виявилась звичайною, маленькою цяткою. Для порівняння було використано інші папіруси з різних часів. Висновки, які були зроблені після всіх досліджень, мають величезне значення для нашої віри. Тобто науковим способом, за допомогою об'єктивного науко-дослідницького апарату, С.П. Сйєде довів, що папірус Р64 був написаний не пізніше 68 року, а саме в тому часі, коли апостоли постійно працювали в Єрусалимі та могли скликати собор, схожий до того, який описаний в Діях 15. Саме тому можемо бути цілковито впевнені в тому, що учні Ісуса, були наочними свідками Його чудес, смерті та воскресіння, які пам'ятали Його проповіді, які, можливо читали документ, уривки якого зберігаються тепер в Оксфорді. Цим документом є Євангеліє від св. Матея, саме такою, якою ми її знаємо з сучасних видань Біблії.
Барселонські папіруси
У Барселоні, в резиденції Фонду св. Євангеліста Луки знаходяться інші фрагменти папірусів, які позначенні як Р67 та дуже подібні до оксфордських папірусів. Раніше припускалося, що це уривки однієї і тієї ж книги, яка містила текст Євангелії від св. Матея. Однак у висновках досліджень, було визначено, що це не був один і той самий кодекс (книга, яка схожа на сучасні, із двосторонніми записами), а рукопис, написаний в тому самому часі, і навіть одним і тим ж писарем. У відношенні до цих відкриттів, єрусалимський археолог А. Коген в інтерв'ю для Jerusalem Christian Review: «Протягом багатьох століть науковці вважали, що Новий Завіт, Євангелія, а також Апостольські листи не були написані апостолами у І столітті н.е. Доведено, що протягом десятків років навчання Ісуса і апостолів спочатку переказувалось усно, перш ніж в ІІ столітті н.е. було записане». Професор О. Мазар з Єрусалиму додав: «Сьогодні найновіші дослідження найстаріших папірусів, які містять фрагмент Нового Завіту, піддають сумнівам прийнятті раніше наукові погляди». Завдяки цим науковим дослідженням маємо усі підстави стверджувати, що книги Нового Завіту були написані ще в середині І століття н.е. людьми, яким традиційно приписувалися ці записи, які були прочитані і затвердженні наочними свідками і розповсюдженні апостолами водночас із усним переданням Євангелії.
Свідчення віри в Божество Христа
Сам факт володіння непохитними історичними доказами стосовно ранішого написання Євангелії спростовує усі єретичні погляди щодо того, ніби то правдивий Ісус відрізнявся від того, яким Його описує Євангеліє, а правдива наука апостолів не була такою, як читаємо в Новому Завіті та як навчає Церква. Під тиском цих доказів не витримують і розсипаються в розвалини будь-які теорії про поступове виникнення та написання книг Нового Завіту на проміжку десятиліття. Разом з цим вони повинні містити в собі живе свідчення віри наочних свідків та найближчих учнів правдивого, історичного Ісуса Христа. Саме це свідчення можна знайти у досліджених папірусах, які зберігаються Оксфорді – найстаріших фрагментах Євангелії св. Матея. На чому воно полягає? Одним з найважливіших аргументів, які вживали єретики, що заперечували Божественність Христа, була особливість письма, яке використовували в перших віках християнства. Якраз в ті часи не була застосована різниця поміж великими і малими літерами. З цього приводу, дехто вважає, що неможливо довести те, що апостоли, в першій половині першого століття, виокремлювали на письмі слово «Господь» стосовно Ісуса, яке б зрівняло Його з Богом. Притримуються того, що апостоли, які сповідували іудаїзм не могли створити щось такого, як божественний культ Месії. Дійсно, правдою є те, що вони самі не могли цього створити. Однак брехнею є те, що нібито багато десятиліть потому в поганських середовищах було вперше визнано Ісуса Господом. Оксфордські папіруси дають безперечні докази того, що в копіях Нового Завіту виокремлено на письмі ставлення до Ісуса як до Господа, і це в часах, коли жили апостоли, а серед них і автори Євангелії – слуги слова. Що більше, С.П. Сйєде довів, що саме апостоли, а ніхто інший, свідомо ввели таке особливе явище як скорочення святих імен, які пізніше скрізь використовували. Досі можна побачити на православних іконах та літургічних текстах ці скорочення, такі як, наприклад, ΙΣ ΧΣ, замість «Ісус Христос». Подібні скорочення споконвіку функціонують в єврейській ментальності, для якої характерна глибока повага до Імені Господнього, якого не можна вимовляти, а тексти з Божим Іменем не можна топтати ані нищити. Навіть сьогодні побожний єврей може повністю написати слово «Lord» (Lord – з англійської «Господь Бог», або лорд – власник земель) якщо воно стосуватиметься людини, але якщо ж воно буде відноситись до Бога, то тоді він напише «L-rd». Так само є і в грецьких текстах замість «Бог» пишеться ΘΣ (скорочення від theos) і замість «Господь» – ΚΣ (скорочення від kyrios).
Саме такий напис ΚΣ, замість kyriе («Господи»), з'являється в оксфордському папірусі, у вірші Мт 26, 22, який чітко стосується Ісуса, якого учні питають: «Чи то часом не я, Господи?». Цей папірус був написаний ще за життя апостолів, які працювали в Єрусалимі і відвідували, ще тоді діючу, святиню. Папіролог С. Робертс вважає, що така система запису святих імен була введена єрусалимською спільнотою ще перед вибухом повстання в Юдеї у 66 році. Він вважав, що такі записи були проявом віри першої Церкви у Божественність Христа. Отже маємо наступний, безперечний доказ того, що апостоли, свідки Життя, Смерті та Воскресіння Ісуса Христа, визнавали віру в Його божественну природу, яка живе в Ньому біля повної людськості. Вони цього не вигадали самостійно, адже жодний нормальний єврей, який вихований у традиціях іудаїзму, не придумає чогось такого як Пресвята Трійця. Це означає, що мали в це повірити на підставі слів, вчинків, а перед усім Воскресіння свого Вчителя, Ісуса з Назарету.
